Папа римський - глава католицької церкви

Католицька церква стверджує, що перший папа римський - апостол Петро - отримав владу з рук самого Ісуса Христа. З тих пір безперервно, через вісімнадцять днів після смерті попереднього, обирається наступний земної намісник Бога. Папа римський в католицизмі вважається главою всієї церкви. Обирається він конклавом - зібранням кардиналів - довічно. Йому надають високі почесті. Перед сходженням тата на престол відбувається безкровна жертва. Потім він одягає спеціальний головний убір - тіару. Це вже не звичайна митра єпископа, а корона, що складається з трьох зубів, в знак того, що Папа Римський відтепер отримує владу в світі потойбічному, земній і церковному. Його особливий статус церковна традиція обґрунтовує спадкуванням їм влади від апостола Петра, а значить, і від Христа. Крім того, Папа Римський є ще й головою Ватикану - держави, яка займає на території Риму невелику площу (44 га) і вступає в дипломатичні відносини практично з усіма країнами світу. Цьому сприяла незалежність західних єпископів (на відміну від східних) від світської влади.

Уявлення про те, що тільки церква може вручати влада державним правителям, почало формуватися після того, як впала західна територія Римської імперії. Кожен черговий папа римський проводив свою політику. Під благородним приводом - звільненням Гробу Господнього - він організовував і очолював військові походи. А в I Х столітті папа Іоанн VIII доповнив право католицької церкви вирішувати питання про дозвіл або заборону коронації правителів ще й правом відбирати у них корону.

Розбіжності між двома церквами (східної і західної) збільшувалися з кожним роком. VII Вселенський Собор, скликаний в 787 році, лише посилив тертя. І пов`язані вони були не тільки з питаннями ідеології і церковними догмами, як думає більшість непосвячених, а й з політичними причинами. Справа в тому, що в той час Візантійська імперія здійснювала успішну експансію на Апеннінському півострові. Природно, що правителі Риму всіляко опиралися цьому. Відправною точкою став конфлікт, спровокований в 862-870 роках Михайлом III. Він скинув Ігнатія, патріарха Константинополя, а на його місце поставив Фотія, людини світської, що не має ніякого відношення до церковного миру. Це не сподобалося Миколі I, римському папі. Згодом цей конфлікт в довгий протистояння не вилився, але і повністю теж не затих. Загострення протиріч відбулося в 1054 році. Воно завершилося офіційним і остаточним поділом двох церков християнського світу.

З цих пір у папства з`явилася зворотна сторона. Разом зі зростанням її престижу і впливу на політику росли і закулісна боротьба, і інтриги між кардиналами, зацікавленими в тому, хто буде при владі. Був і такий період в житті церкви, коли духовний сан отримували тільки для того, щоб мати вплив на політику, на світських правителів. Папи приходили один одному на зміну, навіть не чекаючи смерті попередника. Часто кандидат, який раніше був повалений, примудрявся повернути собі престол. Показовим є випадок, коли папа Бенедикт IX в Х I столітті своє право на посаду відновлював неодноразово. Мало того, чергового кандидата він сам же і продавав престол.

Протягом наступних століть папство багато разів відроджувалося і впадало в занепад, здійснювало і помилки, і благодіяння. Про злочини католицької церкви багато стало відомо лише після завоювання європейських країн Наполеоном: на цих територіях він скасував інквізицію.

І тільки в наші дні Іоанн Павло II публічно приніс вибачення за злочини, вчинені католицькою церквою за всю історію її існування. Саме цей папа реформував структуру церкви, розробив сучасний варіант функцій і соціальної ролі церкви. Він багато разів закликав священнослужителів не брати участі в діяльності політиків. Головну місію церкви Іоанн Павло II бачив у звільненні світу від конфліктів, але не політичними методами, а за допомогою євангельського служіння всьому людству, в духовному пастирстві.




Увага, тільки СЬОГОДНІ!
Оцініть, будь ласка статтю
Всього голосів: 174